"Давайте вже після свят!", але ніхто не знає, коли і що святкувати. Це ненормально, але вважається нормою - Віталій Чепінога.

“Народився бог на санях, в лемківському містечку Дуклі”, — стверджував Богдан Ігор Антониць. Може, і так. Може, й у Дуклях. Може, й на санях. А от коли саме народився? – Немає відповіді.

В Україні розпочався час різдвяних та новорічних свят. Але ніхто точно не знає, коли і що святкувати. Адже свята за новим і старим стилем так переплелися в народній фантазії, що заплутали навіть електронні календарі.

“Давайте вже після свят!”. – Давайте! Але неясно, коли вони починаються і коли закінчуються. “Від Романа до Йордана українське рамадане”. Але коли Романа і Йордана – також поки що не зрозуміло. Іноді справді в “рамаданах” розібратися легше.

– А коли ж Маланка цього року?

– По старому чи по новому?

– Так, по-любому

– Хто його знає, треба в інтернеті погуглити.

Коли колядувати, коли щедрувати, чим посипати і сіяти – немає чіткого однозначного відповіді. – По обставинам і внутрішній інтуїції.

Діти, скориставшись загальним хаосом, на всякий випадок святкують обох “Миколайів” і вимагають подарунків і 6-го, і 19-го грудня.

– Це коли тепер, за новим стилем, потрібно в ополонку стрибати? — цікавляться найвідчайдушніші.

– Не знаю, як 10-го, чи якого?

Та й яка ополонка, коли навіть погода заплуталася. На дворі в кінці грудня, як в кінці березня, а на Водохреще вже можна й картоплю садити, якщо так справи далі підуть. Немає ополонок і не передбачається в найближчих прогнозах. З заздрістю дивимося новини про великі снігопади в південній Іспанії.

– Ти пам’ятаєш, який сніг був в дитинстві? – Пам’ятаю! Снігові замети під самісіньку дах! – А в “Северині Наливайко” Винграновського люди в будинки по димарях влазили, бо не могли двері від снігу відкопати. – Ех, були часи!

21-го будемо святкувати коронацію Дональда Трампа в Білому домі. “Ой на того, Дональда, і на Трампа”. Він мир обіцяв. – Побачимо-побачимо… Коли-небудь, може, й колядки з’являться. “Коляд-коляда-коляда, Трамп з-за печі вида. Дональд Трамп – не простий, дайте крок золотий”.

Таке замішання в святах – ознака руйнівних часів, в які ми живемо. Хаос у світі, тотальне безладдя в календарях, у серцях і душах людських. Це ненормально, але – нормально. Маємо перейти і через це. Великі часи завжди складні й неясні.

Напевно, так, як ми, колись почувалися наші предки, коли одного разу утопили (то в Дніпрі, то в Почайні) старих дерев'яних богів і дали – нового. Тоді думкою людей також мало хто цікавився. Нічого, звикли. І об’єднали Івана Купала з Іваном Предтечею, а Колодія успішно пристосували до початку Пасхального посту. Через вогнище стрибали собі й далі, пекли ті ж млинці і шукали папороть у темному лісі.

Врешті-решт, ні в одній біблійній заповіді не йдеться про те, що на паску потрібно кабана заколоти, освятити кільце ковбаси, і пофарбувати курячі яйця. Люди пристосуються.

Святкування релігійних свят стало в Україні одним із ознак ідентифікації. Коли ти Різдво святкуєш? – І не поспішай відповідати. Це тест на ідеологічну грамотність. Це перевірка: наш чи наш? Свій чи чужий?

Особисто знаю сім’ї, де чоловік і дружина святкують Різдво окремо. Вона – 25 грудня, він – 7 січня. Сваряться, дискутують. — Діди-прадіди так святкували! – Діди-прадіди в могилах давно, яка їм різниця? Треба так, як живі люди! – А як люди? – Хто як…

– Раніше якось простіше: новий рік, перше травня, сьоме листопада. – Яке листопада? Ви що, в совок захотіли? – Так, ні, просто згадую.

– У мене раніше день народження на Спаса випадало, а тепер нічого, – просто день, як день, – скаржаться жертви календарних репресій.

Найхитріші тихо святкують усе підряд. І за старим стилем, і за новим. Навіть ще підбирають потроху “свята” з третіх конфесій. Два Покрови, два нових роки, два Різдва. Три паски. – А чому три? – Ще є “єврейські кучки”. – А, точно.

У нас така культура, така історія, такі традиції. Навіть історики і етнографи часом не розуміють, що воно, де, коли і яким чином. Але це – добре. Як не дивно, таке різноманіття, така мозаїчність і полісанктність – ознака національної єдності. Не потрібно цього боятися, не треба цим дратуватися. Підстав для обурення і так вистачає з головою.

Найголовніше, що в ці непрості часи, під час війни та повітряних тривог, у часи великих труднощів і іспитів, ми зберегли здатність святкувати і радіти життю. Ми не намагаємося жити. Ми – живемо. Бо іншої можливості не буде. На жаль, може, на щастя, так людський світ влаштований.

І щоб там не було, як би то не було, ми точно впевнені, що в Святу вечерю обов’язково зійде перша зоря в вечірньому небі. І ми сядемо до столу, відведемо куті, вип’ємо по рюмці. І пом’янемо тих, кого немає, і подякуємо тим, хто вистояв, хто захистив.

І нехай мимо цієї першої небесної зірки десь противно продирне черговий іранський шахед, повинні бути абсолютно впевнені: Зірка Різдва подолає темряву. І за старим стилем, і за новим!

“Ніч у сніговій завії

Крутиться довкола стріх.

На долонях у Марії –

Місяць – золотий горіх”...

Щедрий вечір, добрий вечір!