Мат і пат. Чому Зеленський лаявся в інтерв'ю та що варто зрозуміти глядачам - Світлана Чунихіна.

Що з Зеленським, чому він так багато лаявся, даючи інтерв'ю американському подкастеру Лексу Фрідману? Український президент у істериці? У гніві? Підлаштовується, як може, під смаки аудиторії MAGA – так, як він їх розуміє?

Володимиру Зеленському в цілому притаманна спонтанність у висловлюваннях навіть там, де це політично недоречно або небезпечно. Однак до нещодавнього часу він не дозволяв собі лаятися. І ось тепер цей бар'єр подолано. Що сталося?

Психологи описали такий феномен – фундаментальна помилка атрибуції. Це різновид когнітивних спотворень, що виникають під час оцінки складних ситуацій. Якщо ми спостерігаємо за розвитком подій з боку, то фокусуємося на аналізі особливостей особистості та поведінки безпосередніх учасників – в чому вони праві, де помилилися, як слід було діяти інакше, чим спровокували, погіршили ситуацію або, рідше, завдяки яким своїм якостям впоралися на відмінно. Якщо ми, навпаки, є тими самими учасниками, то вся наша увага віддана аналізу ситуації – що відбувається, звідки це взялося і як вирішити? Іншими словами, сторонні спостерігачі сліпі до ситуації, учасники сліпі до самих себе як частини проблеми.

Не можна сказати, що ми, три години спостерігаючи за невимушеною бесідою Зеленського та Фрідмана на трьох мовах, є сторонніми спостерігачами в цій війні. Але ми точно дивимося з боку на процес прийняття політичних рішень, в якому президент – головна дійова особа.

Тому так важливо зрозуміти, чи в адекваті він. І так легко запідозрити, що ні.

Проблема ще в тому, що у нас немає надійних референцій, відносно яких ми могли б зафіксувати психологічну норму в стані лідера країни, кілька років ведучої криваву війну за виживання з переважаючим за силою ворогом. Ніхто довго і регулярно не спілкувався на камеру, наприклад, з Черчіллем у 1940 році. Або кувейтським еміром Джабером III у 1991.

Єдине, що спадає на думку як підходяще – інтерв'ю Михайла Саакашвілі для BBC 16 серпня 2008 року, в розпал російської інтервенції в Грузії. З інтерв'ю тоді, здається, нічого не вийшло, тому що в процесі Саакашвілі зателефонували з поганими новинами, і журналісти зафіксували, як президент Грузії в крайньому хвилюванні жує свій краватку. Така ось несподівана витікання дитячої звички справлятися зі стресом. Чого це коштувало репутації Саакашвілі, не варто й говорити. В мережі і зараз можна знайти сюжет незалежного телеканалу "Дождь" від 2 вересня 2011 року, де дві журналістки весело розповідають про новий товар, що з'явився на полицях грузинських магазинів – "Краватка їстівна реформаторська". В анотації до продукту, якщо вірити "Дождю", вказано: поїдання краватки спонукає апетит до свободи і демократії. Це мало б розважити глядачів незалежного російського телеканалу.

Ми тепер знаємо, на відміну від аудиторії російських телеканалів, що означає – жити у війні. Не знаючи, коли і як вона закінчиться. Не знаючи ціни, яку доведеться заплатити. Не знаємо навіть, що отримаємо в результаті. Легко робити висновки про якість рішень і ментальної стійкості політичних лідерів, чия війна вже закінчена і її підсумок широко відомий. Ті, хто виграв, були мудрими і молодцями. Ті, хто програв – слабкими і недалекоглядними. Ми не знаємо, в яку категорію потрапить Володимир Зеленський. Не знає цього і він сам.

Тому ситуація, в якій він, як і всі ми, знаходиться і щодо якої приймає свої рішення, надзвичайно складна. І, здається, чим далі, тим складніше стає.

Прес-конференція обраного Президента США Дональда Трампа від 7 січня не залишає жодних ілюзій щодо того, що з його приходом у Білий дім загальний світовий хаос лише посилиться. Відверто кажучи, Трамп виглядає чистим маніяком від політики з його обіцянками анексувати Канаду та Гренландію, не виключено, що військовим шляхом.

Україна зараз опинилася в ситуації, схожій на сюжет дешевого американського хорора 1988 року "Маньяк поліцейський". Дівчина втікає від грабіжників і в надії нарешті отримати захист кидається до зустрічного офіцера поліції. А той бере і починає її душити, тому що він за сумісництвом ще й серійний вбивця.

В ситуації, коли головний союзник України в цій кривавій війні ось-ось розкриє обійми нашому ворогові, щоб злитися з ним в екстазі нового поділу світу, як має виглядати і висловлюватися український президент – я, чесно кажучи, не знаю. Напевно, так, як Зеленський – дуже втомленим і знервованим.

Але я знаю, про що нам дійсно слід його запитувати, і запитувати наполегливо: які рішення ви маєте намір прийняти в ситуації, коли обсяги і надійність зовнішньої підтримки української армії та економіки суттєво впадуть? А не чому ви лаятися. Це-то якраз зрозуміло. Тут ми всі сьогодні президенти.