Ми зможемо відкинути ворога. І ми це робимо - Ігор Луценко.

Ми можемо відкинути ворога. І ми це робимо.

У нас є можливості закрити небо від його крил-розвідників, точно заглушити всі його FPV та мавіки, збити з курсу його КАБи. Ми все це вміємо.

Ми можемо заблокувати небо над ворогом, замінувати дороги, позбавити його постачання боєприпасів, пального та продовольства. Його РЕБи в подальшому або будуть знищені, або задихнуться; рано чи пізно згаснуть його вогневі точки.

Потім у сприятливий момент термобари знесуть будівлі, де він буде ховатися, фугаси впадуть на його бліндажі, FPV доб'ють бронетехніку, яка намагатиметься прорватися на допомогу.

І територію зачистять наші штурмовики.

А що може ворог, окрім самогубних піхотних атак?

***

Левову частку нашої зброї, якою ми це все робимо, ми виробляємо самі.

Нелегально, якщо розібратися. У селянських хатах неподалік від фронту, у підвалах і льохах, у напівзруйнованих цехах. На задніх дворах публічних будинків.

Це наш тіньовий військово-промисловий комплекс, який неможливо знищити навіть ядерною зброєю, який має передові секретні знання, як цивільними технологіями будувати складні системи.

Одного разу наш найбільший союзник вимагав від нас капітуляції, перекрив постачання на кілька місяців. Виявилося, що нам було важко, але в цілому ми трималися.

І зараз ми тримаємося. У селянських будинках ми виробляємо смертельну зброю, а стелю в тих будинках підпираємо брусами, щоб не впала. За водою йдемо до колодязів, куримо сигарети у вишневому саду. А під дахом сплавляємо римську сталь з нашим металом — я тільки що тримав у руці такий сплав, завтра він полетить шукати ворожу плоть.

Ми – військо, ми атакуємо виважено та стрімко; а на що здатний ворог, окрім м'ясної люті?

***

Якщо нам будуть давати гроші, ми створимо в будинках ще більше зброї і будемо йти вперед.

Власне, це ми демонстративно, показово, навмисно робимо.

Ми відкидаємо ворога – якраз у той момент, коли ворог з усіх сил намагається показати нас слабкими.