Осудження командирів може підірвати бойовий дух армії. Ставлення до затриманих вражає, - Сергій Собко.

Сьогодні ми спостерігаємо публічне затримання українських офіцерів. Їм пред’являють ряд звинувачень, пов’язаних з неналежним виконанням своїх службових обов'язків. Вражає, як саме відбулося затримання та засідання в суді. Вражає ставлення до офіцерів. Хочеться вірити, що суд підійде до цих справ об’єктивно та зважено, глибоко розбереться з усіма причинами та наслідками, будуть зроблені правильні висновки в інтересах підвищення нашої бойової спроможності і що мета — дійсно розібратися і покращити військову систему, виправити помилки, а не призначити винних у наших поразках.

Осудження генералів і офіцерів під час війни за недбалість і прорахунки у прийнятті рішень сьогодні набуло гостроти. Це може мати як позитивні, так і негативні наслідки для війська, держави та країни в цілому. Осудження можуть, за правильного підходу, зміцнити правосуддя, але вони також можуть ослабити фронт. З одного боку, це сигнал про відповідальність для інших, а з іншого – підрив довіри між армією і державою, зниження бойового духу та ефективності командування.

Що стосується негативу, то, по-перше, осудження командирів може суттєво підривати моральний дух, створювати атмосферу страху серед інших офіцерів і генералів. В результаті, через побоювання кримінальної відповідальності за можливі помилки, військові лідери можуть уникати рішучих дій, які так необхідні сьогодні. Це може знизити ініціативність і готовність брати на себе відповідальність у критичних ситуаціях.

Тут важливо пам’ятати, що війна – це сфера постійної невизначеності, хаос, де неможливо прорахувати всі наслідки, а помилки неминучі. Під час війни у В'єтнамі армія США стикалася зі значною критикою через невдачі, однак масштабних судових процесів проти командирів не було. Вищий командний склад уникнув прямого переслідування генералів і старших офіцерів, оскільки стратегія ведення війни виявилася помилковою. Зусилля ж були зосереджені на аналізі помилок для недопущення їх у майбутньому. Якщо ми будемо карати наших офіцерів за кожне помилкове рішення, це може викликати ефект "заморожування", коли командири будуть ухилятися від ініціативи, остерігаючись наслідків. Це особливо небезпечно в умовах, коли росіяни діють агресивно і непередбачувано, коли зброя, способи дій та тактика змінюються так швидко, що переможе той, хто швидше адаптується до нових умов, тобто той — хто не боїться помилятися.

По-друге, військовослужбовці можуть сприймати такі дії як несправедливість. Це, у свою чергу, буде підривати довіру до системи правосуддя та політичного керівництва держави.

По-третє, під час війни командири, лідери є ключовими фігурами, і будь-які зміни або усунення з посад можуть дестабілізувати командні ланцюги, особливо якщо немає краще підготовлених замін, а з цим у нас точно зараз є проблема.

По-четверте, ворог може і буде використовувати ці історії у своїй пропаганді. Це може стати потужним інструментом у його руках для деморалізації як наших військових, так і суспільства.

Нарешті, осудження на основі недостатньо обґрунтованих звинувачень може стати небезпечним прецедентом і прикладом "полювання на відьом". У військових умовах часто буває дуже важко об’єктивно оцінити, чи міг командир вчинити інакше. Часто притягнення військових до відповідальності може бути зумовлено реальними злочинами, а політичними цілями. Війна – це час, коли уряд стикається з великим тиском суспільства. У пошуках "винуватих" влада може використовувати суди як інструмент задоволення громадської думки, навіть якщо це шкодить армії. Прикладом того, як політично мотивоване переслідування військових може мати катастрофічні наслідки — сталінські чистки, під час яких була знищена значна частина командного складу Червоної армії. Багато талановитих офіцерів були репресовані, що значно ослабило бойову спроможність країни в перші роки війни.

Говорячи про іншу сторону, слід зазначити таке.

По-перше, притягнення до відповідальності може продемонструвати, що навіть у складні часи існує верховенство права, а посадові особи несуть відповідальність за свої дії або бездіяльність.

По-друге, якщо йдеться про реальну недбалість або злочинну бездіяльність, це може стати сигналом для інших офіцерів діяти відповідально та чесно. При цьому громадяни, які вимагають справедливості, можуть відчути, що їхні вимоги враховуються, а держава діє в інтересах суспільства. Під час війни в Лівані у 2006 році командувач сухопутними військами Ізраїлю Уді Адам став об’єктом критики за нерішучість і неефективне керівництво. Хоча він не був притягнутий до кримінальної відповідальності, його відставка стала уроком для інших командирів: система показала, що недбалість або помилки в плануванні мають наслідки. Це дало поштовх для реформ, які зміцнили обороноздатність Ізраїлю. Зараз Україна переживає історичний момент, коли ефективність і прозорість військової системи визначають її майбутнє. Тому, якщо військове керівництво несе відповідальність за свої дії, це зміцнить довіру людей до держави та армії.

По-третє і найголовніше, знову ж таки, за правильного підходу, якщо процес прозорий і справедливий, це може сприяти вдосконаленню системи командування і зменшенню ризику повторення помилок. Наприклад, у багатьох країнах військові прорахунки аналізуються по завершенні конфлікту, коли можна оцінити події без емоційного навантаження. Це дозволяє розмежувати злочинну недбалість від стратегічних прорахунків. Під час Першої світової війни британський генерал Дуглас Хейг був широко критикований за величезні втрати під час боїв на Соммі та Пашендейлі. Його звинувачували у використанні неефективних, застарілих тактик, що коштувало життя сотням тисяч солдат. Однак судового переслідування не було. Лише після війни уряд провів оцінку його дій і визнав, що деякі рішення, хоча й суперечливі, були єдино можливими в умовах війни того часу.

У війні проти Росії за незалежність і існування України на перший план виходить не лише бойова міць, але й здатність ефективно управляти військами та приймати правильні рішення. При цьому здатність вчитися на помилках критично важлива. Проблема слабких управлінських здібностей