Від рішень під час перемир'я залежить, чи настане мир, чи нова фаза війни - Олеся Яхно.

Власне, навіть з публічних заявлень/розмов можна виділити дві складові:

1. Зупинка війни та інструменти, які можуть бути задіяні для цього.
2. Довгострокові умови руху до миру та рішення, які надалі працюватимуть або на зміцнення України, або на послаблення Росії, або навпаки.

Щодо першого пункту, нарешті, ця адміністрація США, адміністрація Джозефа Байдена, запровадила санкції проти тіньового флоту нафтових танкерів. Індія вже заявила, що відмовиться приймати судна, що підпадають під санкції США. Напевно, і у майбутньої команди Дональда Трампа вже є розуміння можливих інших інструментів, які змусили б Росію зупинити подальші військові дії.

Щодо другого пункту, тут розуміння лише на стадії формування. Оскільки зміни можуть стосуватися, можливо, і самих відносин США-Європа в питаннях безпеки, а також економіки/торгівлі. Але вже формулюється чітка позиція з двох питань.

Перше питання на нашу користь – це подальше зміцнення обороноздатності України. На 25-му "Рамштайні", зокрема, обговорювалися програми співпраці до 2027 року. Можна також відзначити, що це частина безпекового підходу в межах Європи в цілому. Ось генсек НАТО Марк Рютте нещодавно сказав, що 2% на оборону вже недостатньо: "Ми в безпеці зараз, але не будемо в безпеці через 4-5 років. Якщо ми цього не зробимо (мається на увазі збільшення витрат на оборону), доведеться діставати підручники з російської або їхати до Нової Зеландії". Рютте говорив про це з жартом, хоча жарт був лише словесною формою, а не змістом, а саме – ситуація "ні війни, ні миру", про що він також сказав.

Друге питання, важливе для руху до миру – членство України або навіть запрошення в НАТО як гарантія безпеки. Тут США, як і Німеччина, на жаль, дотримуються підходу, що під час війни це рішення не буде прийнято. Водночас обговорюється, які тоді можуть бути гарантії безпеки, якщо не членство в НАТО. Тут багато залежатиме від питання лідерства в Європі, яка з країн стане локомотивом у рішеннях безпеки. Великобританія, Франція чи Німеччина.

Отже, станом на сьогодні можемо констатувати: оскільки ризики всередині НАТО (і, перш за все, в Європі) не лише усвідомлюються, але й розуміються, Україні і далі будуть допомагати у зміцненні обороноздатності. Інакше – для самого Заходу ризиків додасться ще більше. Але хотілося б, щоб, окрім того, лідери західних альянсів наважилися на формулювання довгострокового бачення складової безпеки.

Адже від того, якими будуть політичні рішення після/в ході можливої заморозки активних військових дій у ситуації "ні війни, ні миру", якраз і залежатиме, чи будемо ми рухатися до встановленого миру, чи до нової фази війни.