Путіну терміново потрібен перерву у війні. Україна може перемогти і без США - Євген Дикий.

Ну що, мої котики та зайчики, вже всі перейшли від стадії "офігеватор зламався" до стадії "прийняття та розуміння нової реальності", в якій ми повинні вижити та перемогти? Ще ні? Ну вже пора.

Можемо на дозвіллі довго розмірковувати про те, чому і як американський народ обрав те, що він обрав. Як демократія виявилася беззахисною проти сконструйованої спочатку в Росії, але підхопленої всією "осею зла" і відходами всього світу "постправди", і як соцмережі з засобу комунікації стали інструментом зламу демократичних систем.

Чому те, що здавалося основою і суттю західної цивілізації, виявилося вкрай крихкою конструкцією і тонкою оболонкою, яка розлетілася на шматки під радісні вигуки нацистів та радників різного штибу, а з-під глянцю фотографій на обкладинці "Форбс" переможно вирвалася Ілона "зіга".

Як так вийшло, що в 21 столітті три найбільші ядерні арсенали і дві найбільші економіки світу очолює трійка неадекватних дідусів з далекого минулого.

Яким буде світ де-факто без НАТО (адже якщо найсильніша країна НАТО збирається анексувати частину іншої країни НАТО, а ще одну країну НАТО повністю приєднати, цей оборонний блок вже не можна вважати захистом для когось), і якою буде Європа без американського зонта безпеки.

Взагалі, яким буде цей новий дивовижний світ, в якому нова американська адміністрація за натхненням Герострата руйнує всю ту світову архітектуру, яку колективний Захід ретельно перебудовував, починаючи з 1945 року.

Світ без права і без правил, у значній мірі відкотиться десь до рівня першої половини 20 століття, але з поправкою на доступність сучасних технологій.

Нам дійсно потрібно буде звернути увагу на усвідомлення того, що звичний нам світ останніх десятиліть вже ніколи не відновиться, і після нинішнього періоду шоку на його місці буде відбуватися щось зовсім нове.

Де відповідно і наше місце буде зовсім не таким, як ми його уявляли в зруйнованому трампістами америкоцентричному світі кінця 20-го – початку 21 століть.

Але поки нам слід, в першу чергу, подбати про себе в короткостроковій перспективі, і відповісти на перший виклик цього нового світу – безпосередньо стосовно нашого виживання.

Нам слід прийняти реальність, в якій по інший бік Атлантики у нас більше немає союзника. Більше того, Білий дім зараз є союзником Кремля, і вони тепер разом проти нас.

В цьому немає нічого принципово нового і неможливого. Навпаки, таке становище можна навіть вважати більш природним, ніж тимчасовим станом підтримки адміністрацією Байдена.

Історично Штати були "союзниками українських націоналістів" і "руйнівниками СРСР" виключно в радянській і російській пропаганді. В реальному житті все було навпаки.

Переможець нацизму Рузвельт спокійно ділив світ з вчорашнім союзником Гітлера товаришем Сталіним, і в цьому розділеному світі нам не передбачалося іншого місця, окрім як бути частиною Росії. Чому ми тепер дивуємося, коли адміністрація Трампа припускає, що нас чекає таке ж майбутнє?

Буш-старший, на чиє президентство припало отримання нами незалежності, старанно намагався нас від цієї незалежності відмовити, і змусити "будувати майбутнє разом з демократичною Росією". Штати тоді не тільки не "руйнували Союз", але всіляко намагалися його зберегти.

А коли стримати наш рух до незалежності не вдалося, умовою визнання нашого права на існування саме Штати (а не Росія, як це не парадоксально) поставили наше ядерне роззброєння і передачу третього в світі ядерного арсеналу від "ненадійної" молодої України "демократичній" і "дружній" Росії в обмін на Будапештський клаптик туалетного паперу. Так чому ми тепер дивуємося, коли трампісти намагаються змусити нас підписати на коліні папірці, відповідно до яких ми повинні їм всі наші надра в обмін на надану "папірцями" безповоротну допомогу?

Коли в 2008 році ми разом з Грузією могли отримати запрошення в НАТО (що на той час було б реальною гарантією безпеки), саме Штати відмовили нам у цьому, і тим самим де-факто дали дозвіл Росії на інтервенцію в Грузію в тому ж 2008-му, і в Україну в 2014-му.

Під час анексії Криму роль Штатів зводилася до того, щоб категорично відмовляти Київ від захисту півострова силовим шляхом під загрозою непризнання легітимності української влади. Чому ми тепер дивуємося, коли Трамп категорично відкидає ідею нашого членства в НАТО, і публічно говорить, що нам "не слід було вступати в цю війну", тобто слід було відразу капітулювати три роки тому?

Насправді, скоріше слід дивуватися тому, що при Байдені позиція Штатів була не такою, як завжди. Здається, цей дідусь при всіх його недоліках був останнім у Білому домі, хто бачив інтереси США не тільки в тимчасових угодах, але, в першу чергу, у збереженні Світового Порядку. Але останнім, хто вважав пряму зраду цінностей Заходу справою непристойною і стратегічно невигідною, навіть якщо захист цих цінностей коштує певних незручностей.

Байден був не найкращим союзником. Він поставив собі хибну мету ("не дати Путіну перемогти", замість "перемогти Росію"), і саме тому хибне цілепокладання не надало нам достатніх ресурсів у той час, коли існувала можливість відносно швидкої військової перемоги (осінь – зима 2022-23). Він весь час метався між бажанням допомогти нам і страхом "ескалації", вівся на ядерний шантаж Кремля, і тому вкрай неправильно дозував нам військову допомогу. "Червоні лінії", які він сам собі накреслив, стали далеко не останньою причиною того, що ми погрязли в затяжній війні на виснаження.

Але при всьому цьому він був нам союзником. Трамп не тільки не наш союзник, а навпаки – від самої своєї природи він є органічним союзником Кремля, і нам потрібно з самого початку це розуміти.

Різниці між заявами Путіна про "кримняш" та інших територіальних "