Рідкоземельні метали України для США – це міф, що має на меті завершення війни, - Юрій Корольчук.

Міф про рідкоземельні метали

Рідкоземельні метали України для США – це міф для завершення війни. І нехай договорів буде хоч на 3 трильйони доларів.

Якщо хтось хоче вірити, що прийшла добра фея і за ніч наколдовала в Україні запаси, родовища, готові шахти чи кар'єри для видобутку рідкоземельних металів – це вже сфера психоаналізу та психотерапії.

Гарна голлівудська історія про рідкоземельні метали – це гра в наперстки. Поки ми стежимо за своїм кулькою, той кулька вже давно в кишені Трампа. Тому сприймати "договори про корисні копалини" як панацею для України – неможливо. Ні філософськи, ні економічно, ні політично.

Але народ із задоволенням вірить у казки. І не дивно, що історія про грандіозні запаси рідкоземельних металів в Україні, які все більше цінуються в майбутньому світі, дуже добре прижилася на переговорній площадці щодо завершення війни в Україні.

Відразу скажу, що у нас для американців лише старі, перевірені та досліджені газ, нафта і руда (в т. ч. титану). Додаткові історії про участь американців у приватизації державних монополій – це побічний ефект. Навіщо компаніям із США дотаційний "Енергоатом" (держава), який вимагатиме все більше і більше вкладень, ремонтів і заміни блоків? А старі та розбиті вугільні ТЕС (ДТЕК)? Американцям не потрібні тут сонячні та вітрові станції. В них свого настільки непотрібного і дотаційного добра вистачає.

Можна було б подумати про ліквідний ринок продажу газу (Нафтогаз) і "Оператор ГТС" для потенційного продовження транзиту російського газу. Але там настільки мало грошей з точки зору умовного Shell або Chevron, що "навіщо козі баян".

З нинішньої історичної парадигми можна зробити висновок, що США справді застрягли у війні України та Росії. Вийти з неї без іміджевих програшів буде неможливо. Звідси і спроба США та Трампа нібито отримати компенсацію. Це для внутрішнього американського ринку та медійної картини.

І повертаючись до "наперстків" — вигода США точно не в рідкоземельних металах, не в приватизації. Адже чекати 20-30-40 років для отримання результату – це невигідно.

Неможливо ж розробляти те, чого не існує. І навіть якщо намагатися розвідати та облаштувати родовища таких металів, скільки часу та коштів на це піде – ніхто, взагалі ніхто не знає.

Не варто тішити себе ілюзією, що це "злий" Трамп вигадував розкулачити Україну на корисні копалини. Байден повністю поділяв думку про розкулачування України. Згадаємо швейцарське Лугано у 2022 році та Лондон у 2023 році. І плани оновлення України включали в себе пропозиції інвестицій у корисні копалини та приватизацію. В одному випадку нарахували всього понад 700 млрд. дол., а в другому – понад 400 млрд. Просто європейці робили це інтелігентно і не поспішали. До речі, у 2024 році вже нікого не вдалося розвести на потужну інвестиційну recovery конференцію.

Реальний інтерес США (і Європи) залишається в трикутнику – газ, руда, трохи нафти. І США не вперше "качають" тему корисних копалин України. Таку ж схему інвестицій у надра намагалися реалізувати у 2012-2013 роках, коли президент Янукович домовлявся з США про прихід Shell, Chevron та ExxonMobil у континентальну газовидобуток України і видобуток газу на шельфі Чорного моря. Гарні історії про видобуток сланцевого газу з часом плавно перейшли б у видобуток традиційного газу.

Угода про використання корисних копалин – це не ноу-хау Трампа. І не ноу-хау Байдена, адже рано чи пізно і вони поставили Україну перед фактом "гроші назад". Першим був Обама. При ньому вперше офіційно уклали угоди про корисні копалини через Shell, Chevron та ExxonMobil.

Безумовно, компанії з США прийдуть в Україну. Цікавих сфер для роботи вистачає, включаючи видобуток корисних копалин. Але вони, скоріше за все, будуть "ділити апельсин" разом із компаніями з Китаю, Саудівської Аравії, ОАЕ, менш впливовими країнами-посередниками, їх офшорами тощо. І тут вже за ними можуть проявитися інтереси Росії.