Влада - один із найпотужніших наркотиків у світі, а люди в ній поділяються на два типи - Марія Берлінська.

Багато років спостерігаю за людьми, які представляють владу. Різних, у всьому світі. Переважно в Україні, США та кількох європейських країнах.

Це дуже різні люди, різного віку, з різних країн, з різними поглядами. Але є дещо спільне. Влада завжди і скрізь негативно впливає на хрупку, незрілу психіку.

У тих, хто не готовий, загострюються найгірші вади, насамперед заздрість, мстивість і гординя.

Люди при владі в основному діляться на два типи: негідники, які намагаються здаватися людьми, і люди, які всіма силами намагаються не стати негідниками.

Навколо і тих, і інших обертаються їхні підлеглі. Вони, у свою чергу, діляться на тих, хто щиро вітає шефа з днем народження, і тих, хто хоче, щоб шеф не дожив до нового дня народження.

В загальному, щирість і чесність у світі політичних тварин — найцінніша валюта. Її можуть собі дозволити лише ті, хто справді не бажає більше влади. Таких дуже мало, адже влада — один із найсильніших наркотиків у світі.

Відмовляються ті, кому вже досить, хто не боїться втратити і вміє зупинитися. Або ті, хто не вважає владу цінністю як такою.

Спілкуючись з військово-політичними керівниками будь-якого рівня, я намагаюся говорити не з погонами, посадами чи бюджетами. А з людьми.

Я хочу їм добра, тому що хочу добра собі. І намагаюся не отруювати себе іграми. Коли ти не граєш на таких зустрічах, ти виглядаєш, як мінімум, дивно. Не за правилами.

Зазвичай за столами політичних переговорів говорять одне, а думають зовсім інше. Зазвичай інстинктивно зчитується, хто тут хижак, у кого які пристрасті, як загальні пороки можна звернути в ситуативні союзи.

Я намагаюся говорити те, що думаю. Не тому, що хочу бути святішим за Папу Римського. А тому, що це найкраще, що я можу зробити для себе. І для людей, з якими я спілкуюся. Це такі ж смертні люди. І рано чи пізно всім нам доведеться померти. Я хочу, щоб кожен з нас мав з чим спокійно і легко піти звідси.

Часто у поглядах читається "ну так не може бути, ти ж просто граєш у таку наївну відвертість, хтось за тобою стоїть".

Я розумію цей базовий скептицизм, тільки з часом він проходить. Ті, хто знає мене, довше розуміють, що я не прикидаюся, а справді намагаюся бути в цьому терраріумі чесним ідіотом. Саме тому я розповідаю тим політикам, які мені симпатичні, про свою мотивацію.

Я розповідаю, чому я тут і як важливо піднятися над цією суєтою, згадати про власну душу, про мудре милосердя до людей, щоб в кінці піти з легким серцем.

Я розумію, як максимально наївно і безглуздо це виглядає, розповідати в Капітолії або Лондонському парламенті, Кабміні, Пентагоні чи Офісі Президента про те, як важливо зберегти свою душу. Що найкраще, що ми можемо для себе зробити при житті – це підготуватися до смерті.

Я не знаю, чи вдасться мені зберегти цей наївний ідіотизм до кінця життя. Але мені б хотілося. Адже тільки так я збережу себе.